Друга світова війна відзначилась особливою жорстокістю і сотнями тисяч випадків злочинів проти людства. Побудувавши свою теорію про панівне становище арійської раси, її винятковість та ексклюзивність, нацистська Німеччина без докорів сумління винищувала цілі народи. Далі на kharkovyes.
Харків зазнав окупації нацистами 24 жовтня 1941 року. Місто намагались відстояти у період 1―29 жовтня 1941 року, але силами вермахту над ним був встановлений контроль. Розпочалась страшна доба існування Харкова, яка тривала аж до серпня 1943 року. Колись розвинутий благополучний мегаполіс прийшов у занепад.
До початку війни Харків був четвертим за величиною містом СРСР (після Москви, Ленінграда, Києва), великим промисловим (виробництво танків, паровозів, тракторів), транспортним, адміністративним (до 1934 року — столиця радянської України), науковим, культурним центром. Про це розповідається на сайті Litopys.com.ua. Німецькі війська захопили і зруйнували місто, однак всі найважливіші промислові підприємства були на той момент, переважно, евакуйовані.
Умови життя харків’ян в окупації та жахливий голод
Німці руйнували вузлові станції, щоб унеможливити вивезення з Харкова обладнання промислових підприємств. Однак бомби падали і на житлові будинки. Нацисти зробили умови проживання харків’ян у своєму місті адськими. Існували величезні проблеми із забезпеченням водою, електрикою.
На відміну від інших окупованих міст УРСР, де запровадили цивільні органи влади, в Харкові німці створювали спеціальні органи військового управління. Військові отримали повний контроль над Харковом. Примусово забирали на роботу до Німеччини, вивозили місцеве населення, обіцяючи нібито щасливе життя у іншій країні. Натомість там знущалися над радянськими громадянами, перетворюючи їх, по суті, на рабів.
Люди, що залишились у Харкові, зазнавали насильства, грабежів та катувань з боку окупаційного режиму. Нацистські карателі не гребували показовими випадками страти мирних харків’ян. Справжніх чи уявних ворогів, тих, хто, на думку німців, поводився опозиційно, вішали прямо на очах у містян. При цьому військові не зупинялись у своїх жорстоких спробах геноциду, і постійно вдосконалювали методи масових вбивств та знущань.
Страшний голод став ще одним величезним горем жителів Харкова. Поставки продовольства були блоковані, виживати більш-менш вдавалося тим, у кого під рукою розташовувалися городні ділянки землі. Таким чином можна було себе забезпечити хоча б трохи овочами та фруктами. Нещасні та кинуті напризволяще місцеві жителі вживали у їжу клей, картопляне лушпиння, кормовий буряк і їли навіть домашніх тварин. Більш того: подекуди фіксували випадки канібалізму.
Холокост у Харкові
З особливою ненавистю нацисти ставились до євреїв. Цю націю систематично винищували у першу чергу. Сформували спеціальні списки, куди занесли 10271 особу єврейської національності, причому, понад 75% цієї кількості населення складали жінки, старі і діти.
Намагаючись врятуватися, деякі євреї видавали себе за представників інших народів, але це не допомогло, гітлерівські карателі масово страчували людей. На Харківщині сумної слави набув Дробицький Яр, у якому насильницькою смертю загинули тисячі громадян.
Набагато пізніше, вже у часи незалежної України, місцева влада вирішила побудувати меморіал на місці трагедії. Тому 13 грудня 2002 року відкрили першу чергу меморіалу. Це трапилося на території села Мала Рогань Харківської області.
Торгівля в окупованому Харкові
Під час окупації німецькими загарбниками у Харкові працювали 14 ринків. До них входили:
- Благовіщенський;
- Кінний;
- Рибний;
- Холодногірський;
- Сумський;
- Журавлівський;
- та інші.
Розповсюдженим був бартер: міняли одяг і цінні речі на харчові продукти, які знаходили у селах. Ціни на продовольчі товари сягнули небачених висот: так, хліб коштував у січні-лютому 1942 року 220 рублів за кілограм. Середня заробітна плата при цьому становила близько 500—600 рублів на місяць.
Визволення Харкова з-під окупації
Місто намагалися декілька разів деокупувати: в травні 1942 року, в лютому-березні 1943-го, в серпні 1943 року. Остаточно звільнити Харків вдалось лише з третьої спроби: 23 серпня 1943 року, день, коли німці відступили на південну околицю і в район аеропорту, оголосили Днем визволення Харкова.
Внаслідок окупації мегаполіс зазнав важких втрат, як людських, так і матеріальних. За підсумками війни він виявився одним з найбільш постраждалих міст у Європі. Були знищені десятки пам’ятників архітектури, вивезені до Німеччини численні художні цінності: наприклад, картини і гравюри Рубенса, Веласкеса, Дюрера, Ван Дейка з художнього музею.
Загальна сума збитків, нанесених ворожою навалою Харкову, становила на той момент 33,5 мільярда рублів. Західні фахівці вважали, що для відновлення міста знадобиться цілих 50 років. Однак Харків, незламний та непереможний, блискуче відродився з попелу, подібно до фенікса.
Наприкінці 1943 року в Харкові відбувся перший у світовій історії відкритий судовий процес над військовими злочинцями. Нацистські злодії були страчені 19 грудня 1943 року.