У квітні-травні 1940 року стався один із найбільших злочинів Другої світової війни. За наказом керівництва радянської армії без суду стратили понад 20 тисяч поляків. Здебільшого серед них були офіцери польської армії, які потрапили у полон восени 1939 року. Найвідомішим місцем розстрілів став Катинський ліс поблизу Смоленська. Але не менш масові страти відбулися і у Харкові. Далі на kharkovyes.com.ua.
Історичні відомості про розстріли військовополонених
23 серпня 1939 року був підписаний договір між міністром іноземних справ Німеччини Йоахімом фон Ріббентропом та народним комісаром іноземних справ СРСР В’ячеславом Молотовим. Він називався “Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом”. Другий пункт протоколу визначав розподіл Польщі. Відповідно до нього 17 вересня 1939 року Червона армія розпочала визвольний похід у Західну Україну й у Західну Білорусь і зайняла території, які раніше за Ризьким мирним договором 1921 року були приєднані до Польщі.
У результаті цих військових дій до листопада 1939 року у полон радянської армії потрапило близько 240 тисяч польських військових. З часом більшість з них були передані німецькій владі, але 39 тисяч продовжували утримуватися у таборах для військовополонених. Їх розмістили у Козельському, Старобільському і Осташковському таборах НКВС для військовополонених.
Ініціатором страт став Лаврентій Берія, радянський політичний діяч, що входив до найближчого оточення Сталіна. Він запропонував Політбюро ЦК ВКП(б), що було під керівництвом Й. Сталіна, застосувати до полонених найвищу міру покарання. На що отримав згоду. Розгляд справ і відповідальність за винесення рішень поклали на трійку у складі Меркулова, Кобулова та Баштакова. Відповідно до їхнього наказу “Про розвантаження в’язниць НКВС УРСР і БРСР” польських полонених з таборів направили у розпорядження УНКВС СРСР по Харківській області. Доставкою полонених до Харкова займався начальник ГТУ НКВС СРСР С. Мільштейн. Як засвідчують історики, перші масові розстріли почалися 5 квітня 1940 року. У той день були розстріляні 195 осіб. З підвалів управлінь НКВС СРСР по Харківській області трупи страчених транспортувалися у спеціально обладнаних автомобілях до місця поховання. Ним був 6 квартал лісопарку Харкова (район П’ятихаток).
20 серпня 1990 року прокуратурою Харківської області була відкрита кримінальна справа стосовно колишніх службовців НКВС СРСР, які були організаторами, а також безпосередніми виконавцями цього жахливого кровопролиття. У результаті слідства було доведено, що у підвалах Харківського УНКВС СРСР було страчено 3820 осіб. Серед них були чиновники, офіцери, капітани, майори, генерали і т.д. Але також відомо, що є ті, кому вдалося запобігти смерті. Їх нараховують всього лиш 395 осіб серед тисяч вбитих. Щодо такої їхньої участі складно стверджувати напевно, але скоріш за все ці люди мали певну важливість для радянського командування. Можливо, вони були корисні для розвідки. Але науковці та історики не шукають послідовної логіки у тоталітарному режимі. Радянський режим був ірраціональним.
Місця пам’яті польським офіцерам у Харкові
17 червня 2000 року у Харкові на місці масових поховань був відкритий Меморіальний комплекс, де встановлені дошки з прізвищами всіх страчених польських офіцерів. На тому місці також похований батько відомого у Польщі режисера Анджея Вайди. Його разом з іншими офіцерами розстріляли у Харкові у 1940 році. Також на перехресті вулиць Жон Миросниць (колишня Совнаркомівська) та Чернишевської, де раніше було розташоване обласне управління НКВС, відкрили меморіальну дошку. Бо там теж відбувалися не менш жорстокі страти військовополонених.