У Харківській області є гарні туристичні місця, такі як Шарівка та Тростянець. Багато харків’ян люблять туди їздити на прогулянки, екскурсії та на фотосесії. Юліус Кеніг, останній власник цих земель, залишив чудову спадщину наступним поколінням, у вигляді витончених замків та парків. Здебільшого лише з цією красою асоціюється ім’я цієї людини у сучасних харків’ян. А під час Першої світової війни кожен мешканець Харківської губернії знав Юліуса Леопольдовича Кеніга як того, хто надав неоціненну підтримку та допомогу населенню та армії у той складний період. Як це було? Давайте дізнаймось із цієї статті. Далі на kharkovyes.com.ua.
Діяльність родини Кеніг
Юліусу Леопольдовичу дістався величезний спадок від батька та діда – цукрові заводи в Петербурзі та Шарівці (Харківська губернія). Він не тільки продовжив сімейну справу, а й примножив її шляхом реконструкції виробничих потужностей і розширення діяльності заводу. Юліус Кеніг зміг вивести невелике підприємство на чільне місце у цукровому виробництві всієї країни. Його гігантський, на той час, завод дав сотні робочих місць місцевим мешканцям. Тому рівень життя тієї частини Харківської губернії був високим.
Крім матеріального статку батько Юліуса Кеніга, Леопольд, залишив добрі духовні звички своїм дітям. Оскільки сім’я була віруюча та навіть зараховувала себе до лютеранської протестантської церкви, думати про добробут інших для них було нормою. Тому вже у третьому поколінні родина Кеніга активно займалася благодійністю та вкладала чималі кошти у будівництво лікарень та шкіл. Причому основна допомога надавалася незаможним та сім’ям, які втратили годувальника сім’ї.
Допомога губернії та державі під час війни
На момент початку Першої світової війни Юліус Леопольдович володів двома цукрово-рафінадними заводами у Харківській губернії – у Тростянці та Гутах. Також був власником чудового маєтку у Шарівці. Його реакція на допомогу у зв’язку з початком війни була блискавична. З перших днів він допомагав армії та місцевим жителям як на словах, так і на справах. Було організовано видання щомісячної допомоги сім’ям тих, кого призвали на службу. Воно було розподілено таким чином:
- для службовців – 75% платні та такої ж кількості провізії;
- для прикажчиків – 50% платні до 4 рублів провізії;
- для майстрових – 5 рублів готівкою;
- для робочих – 3 рублі готівкою.
Юліус Кеніг також подбав про те, щоб сім’ям майстрових та робітників видавали пайки з провізії та дрова для опалення. З його ініціативи у Тростянці, Гутах та Шарівці було створено комітет, який займався потребами мешканців цих провінцій і, виходячи з їхніх потреб, видавав продукти та дрова. На заводах було ухвалено рішення жертвувати від виробництва кожного пуду цукру по пів копійки на підтримку армії. А ті, хто працював в адміністрації, жертвували щомісяця 3% від своєї заробітної плати на потреби фронту.
Кеніг щедро допомагав самому місту, Харкову, перераховуючи величезні суми комітетам, які надавали гуманітарну допомогу сім’ям тих, хто служив та воював в армії. За деякими даними, одна з сум була 10000 – неймовірні гроші на ті часи.
Яскравим епізодом допомоги під час Першої світової війни було те, що Юліус Леопольдович продовжував допомагати навіть тоді, коли інші вже втомилися це робити. У 1916 році стало зрозумілим, що війна затягується та багато підприємців більше не могли підтримувати армію та населення, у багатьох просто вичерпалися кошти. Кеніг, навпаки, нарощував обороти своєї допомоги.
Допомога біженцям та пораненим
Після поразки російських військ у 1915 році, до Харківської губернії почало прибувати безліч біженців. А значить постало питання з розселенням. І тут Кеніг не залишився осторонь. Він щедро надав свої маєтки для 240 сімей, що загалом становили 1200 осіб! При цьому він не тільки забезпечив біженців дахом над головою, а й подбав про їхнє харчування та медичне обслуговування. Щоб переселенці могли надовго влаштуватися в одному з поселень, що належали Кенігу, він вигадав таку програму. Сім’я біженців могла залишитись жити у цих місцях, якщо хоча б один член сім’ї був працездатним. Тоді він влаштовувався на цукроварню і міг отримувати платню та додаткову гуманітарну допомогу для сім’ї.
У Гутах та Тростянці були організовані дитячі притулки, в яких можна було не тільки жити, якщо дитина залишилася без батьків, а й навчатися та харчуватися. Кеніг зробив це з тією метою, щоб не було безпритульних. Він був дуже чутливий до потреб людей, любив дітей і не шкодував коштів та сил їм на допомогу.
Його маєтки за роки війни перетворилися на справжні професійні лікарні. До них навіть було підведено залізничну колію, щоб якнайшвидше доставляти поранених. У цих лазаретах працювали висококваліфіковані лікарі, а палати та операційні були оснащені сучасним, на той час, медичним обладнанням. Було проведено понад 400 операцій та врятовано сотні життів солдатів.
Юліус Леопольдович Кеніг назавжди залишився в історії Харківщини не лише як талановитий та успішний підприємець, а і як щедра та дбайлива людина. Він допоміг сотням сімей у найважчий період історії, позбавивши їх поневірянь, голоду та навіть смерті. Коли ви прогулюватиметеся парками Тростянця та Шарівки, розглядаючи цікаву архітектуру замків Кеніга, можете подумати про те, скільки добрих спогадів зберігають ці будівлі та місця.