9 лютого 1879 року у Харкові було скоєно одне з найгучніших політичних вбивств у Російській імперії – вбивство харківського генерал-губернатора князя Дмитра Миколайовича Кропоткіна. Ця подія стала резонансним актом революційного терору та провісником більш масштабних дій радикальної революційної організації “Народна воля”. Далі на kharkovyes.com.ua.
Губернатор Дмитро Кропоткін
Князь Дмитро Миколайович Кропоткін (1836-1879) походив з давнього дворянського роду.
У 1868-1870-х роках Дмитро Миколайович обіймав посаду губернатора Гродненської губернії, а потім його було призначено губернатором Харківської губернії. На цій посаді він служив до своєї смерті. Дмитро Кропоткін був двоюрідним братом відомого анархіста Петра Кропоткіна. Попри родинні зв’язки з революціонерами, Дмитро Кропоткін залишався переконаним прибічником царської влади. У період його губернаторства у регіоні був посилений поліційний нагляд за студентами та політичними організаціями. Особлива увага приділялася Харківському університету, у якому регулярно відбувалися обшуки та арешти. Крім того, за свідченнями сучасників, Кропоткін заохочував жорстоке поводження та застосування тортур до ув’язнених, зокрема й політичних.
Причини замаху на губернатора
Причиною замаху на Дмитра Миколайовича Кропоткіна було невдоволення революціонерів жорстоким поводженням влади з політичними в’язнями у харківській Холодногірській в’язниці, що була відомою як “будинок жахів”. Крім того, губернатору закидали придушення студентських заворушень та застосування насильства до учасників молодіжних рухів.
План усунення Кропоткіна було затверджено влітку 1878 року. У підготовці замаху брали участь Григорій Гольденберг, Валеріан Осинський та Людвіг Кобилянський. Гольденберг взяв на себе виконання вироку. У січні 1879 року він під чужим ім’ям приїхав з Києва до Харкова та почав спостереження за маршрутом губернатора. Зброю було придбано заздалегідь.
Замах на губернатора
Увечері 9 лютого 1879 року, коли губернатор повертався додому після театру, до його карети підскочив молодий хлопець, застрибнув на підніжку та здійснив постріл крізь вікно карети. Куля влучила губернатору у плече, розтрощила ключицю та застрягла у хребті. Нападник миттєво зник у темряві. Губернатора швидко доправили додому, де йому надали першу медичну допомогу. Однак рана виявилася смертельною – куля пошкодила життєво важливі органи. Через декілька днів, 15 лютого 1879 року, Дмитро Кропоткін помер.
Невдовзі Харковом та іншими містами були поширені листівки, у яких відповідальність за теракт взяла на себе революційна організація “Народна воля”. У “Листку землі та волі” було написано: “Політичне вбивство – єдиний засіб самозахисту за теперішніх умов та один із найкращих агітаційних прийомів”.
Григорій Гольденберг: революціонер та вбивця
Вбивство губернатора скоїв Григорій Давидович Гольденберг – член радикальної революційної організації “Народна воля”.
Раніше його вже було заарештовано у Києві та заслано до Архангельської губернії, звідки він втік та оселився у Києві. У січні 1879 року він виїхав до Харкова для організації вбивства губернатора Кропоткіна. Після замаху на князя Кропоткіна Гольденберг переховувався на конспіративній квартирі Л. Волкенштейна та А. Зубковського, а потім знову переїхав до Києва. Невдовзі Гольденберг видав у журналі “Земля та Воля” статтю “До суспільства. Лист соціаліста-революціонера, який взяв на себе страту Кропоткіна”. Наприкінці березня 1879 року Гольденберг разом з А. Соловйовим та Л. Кобилянським приїхав до Санкт-Петербурга для підготовки замаху на імператора Олександра II. У травні того ж року він увійшов до революційної групи “Свобода або смерть”. У жовтні 1879 року Гольденберг з кількома товаришами зробили підкоп під полотном залізниці під Москвою, а вже у листопаді він вирушив до Одеси за динамітом для підриву колії. 14 листопада 1879 року його було заарештовано на станції Єлисаветград під прізвищем Єфремов. Під час допитів він зізнався в участі у вбивстві Кропоткіна та інших терористичних актах, а також розкрив інформацію про 143 члени “Народної волі”, після чого вкоротив собі віку у камері.
Наслідки замаху
Вбивство Дмитра Кропоткіна стало одним з етапів розвитку революційного руху у Російській імперії та наслідком запеклої боротьби між революціонерами та царською владою, а також засвідчило готовність радикальних груп йти на крайні заходи для досягнення своїх цілей.
Цей злочин викликав широкий резонанс не тільки у Харкові, а й по всій Російській імперії. У відповідь на замах у місті було запроваджено воєнний стан, а новопризначеному губернатору було надано озброєну охорону – захід, який раніше ніколи не вживався у регіоні.
Вбивство Кропоткіна розглядалося у середовищі революціонерів як акт відплати за репресії, жорстоке поводження з ув’язненими та придушення студентського руху. А влада сприйняла те, що трапилося, як тривожний сигнал, який свідчив про наростальну загрозу з боку підпільних організацій. Вбивство Кропоткіна стало початком цілої серії політичних замахів та вбивств, кульмінацією яких стало вбивство імператора Олександра II у 1881 році.