На початку XX століття суспільство у Харкові переживало серйозні політичні трансформації: у громадян посилився інтерес до участі в управлінні, у місті були сформовані нові політичні партії та рухи. Виборчий процес поступово виходив за межі вузьких соціальних груп та набував ширшого характеру. Далі на kharkovyes.com.ua.
Цензова система виборів до 1917 року
До Лютневої революції 1917 року вибори до Харківської міської думи відбувалися на підставі Міського положення від 1870 року, яке діяло на усій території Російської імперії. Основу виборчої системи становив майновий ценз. Виборче право мали тільки чоловіки, які володіли нерухомістю або торгово-промисловим капіталом, що приносить певний дохід. Позбавлені права голосувати були жінки, робітники.
Міська громада поділялася на три виборні класи (курії) за рівнем оподаткування. Кожна курія обирала рівну кількість гласних (депутатів). Вибори відбувалися у два етапи: спочатку на загальних зборах виборців обиралися виборники від кожної курії, а потім вже ці виборники брали участь у голосуванні за кандидатів до міської думи.
Прикладом конкретної виборчої процедури може бути голосування у 1900 році, коли у Харкові відбувалися вибори нового міського голови. Голосування відбувалося таємно, за допомогою спеціальних урн та різноколірних куль. Учасникам роздавали кулі: білі – “за”, чорні – “проти”. Кандидати на посаду отримували голоси не безпосередньо від городян, а від виборників, чия думка, зі свого боку, була сформована на основі майнового стану та фінансових інтересів.
Під час того засідання професор Олександр Костянтинович Погорілко здобув 30 виборчих та 14 невиборчих куль, а професор Микола Федорович Сумцов – 24 та 20 куль відповідно. У випадку, коли відбувалася рівність голосів, результат голосування вирішувався жеребкуванням.
Такі вибори не зачіпали більшість городян, але відігравали важливу роль у формуванні міської політики, особливо у питаннях благоустрою, охорони здоров’я та освіти.
Вільні вибори у 1917 році
Після Лютневої революції 1917 року у Харкові було вперше проведено загальні прямі вибори до міської думи. Ці вибори стали важливим кроком у політичному житті міста, оскільки до цього моменту виборче право було обмежене майновим цензом. Згідно з новим виборчим законом, право голосу здобули усі повнолітні громадяни, включно з жінками. Це дало змогу значно розширити коло виборців, що, своєю чергою, зробило вибори більш демократичними та представницькими. Кількість депутатів (гласних) у міській думі збільшилася з 80 до 120 осіб. У виборах взяли участь представники 14 партій. Партія соціалістів-революціонерів (есери) виявилася лідером, вона отримала найбільшу кількість місць у міській думі – 54 мандати. Слідом йшла Партія народної свободи (конституційні демократи) – 16 місць та соціал-демократи (меншовики) із 13 місцями. Більшовики посіли четверте місце – отримали 11 мандатів.
Цікаво, що у цих виборах активну участь брали не тільки російські політичні сили, а й національні партії. Українські партії отримали по два мандати кожна, що підкреслювало політичну самостійність України у цей період. Також на цих виборах сильні позиції зайняли єврейські партії, які, на відміну від багатьох інших національних груп, показали високий результат та могли впливати на міську політику.
Соціальний склад міської думи також зазнав значних змін. Тепер у думі опинилися представники різних професій та верств суспільства. Понад 30 місць були зайняті робітниками, майстрами та слюсарями. Це було показником зростання політичної активності робітничого класу, який раніше був позбавлений права голосу. 17 місць було зайнято юристами, 8 місць здобули професори та вчені. Жінкам міста надали 6 місць у міській думі. Це було важливе досягнення, адже жінки вперше отримали право голосу та відтепер мали змогу безпосередньо брати участь у політичному житті міста.
Вибори міського голови
Одночасно з виборами до міської думи у Харкові були проведені й вибори міського голови. На цю посаду претендували представники різних політичних сил. За результатами виборів головою Харкова став Сергій Стефанович – представник партії соціалістів-революціонерів (есери). Політична обстановка у країні була вкрай нестабільною, а у Харкові часто змінювалася влада. Перебування Стефановича на посаді міського голови було недовгим – у грудні 1917 року влада у Харкові перейшла до більшовиків, що спричинило значні зміни в управлінні містом. Так закінчилася недовга кар’єра Стефановича на посаді міського голови.
На початку XX століття виборча система у Харкові змінилася від виборів, які були доступні лише вузькому колу заможних городян, до загального виборчого права. Але наприкінці 1917 року виборча система зазнала змін ще раз, коли влада у Харкові перейшла до більшовиків. Міську думу було розпущено, систему виборів скасовано, а управління зосередилося у руках рад. Розпочався зовсім інший етап в історії міста.