У період воєн діти завжди стають однією з найбільш незахищених верств населення. Далі на kharkovyes.com.ua.
Перша світова війна не стала винятком. Діти, так само як і в інших війнах, страждали від голоду, хвороб, поранень, ставали біженцями та сиротами. Незвичним моментом у цій війні став той факт, що багато маленьких дітей тікали з дому, щоб потрапити на фронт. Діти Харківщини не були винятком.
Притулки для дітей і допомога для біженців
Жінки Харківщини під час Першої світової війни
У 1914-1918 роках у Харкові значна частина жінок активно займалася волонтерством. З 1914 року в місті запрацював “Фургонний збір”, на якому збирали речі для солдатів і відправляли на фронт. Різні потреби армії збільшувалися, тому жінки об’єднувалися для виготовлення необхідних речей. Жінки з різних релігійних об’єднань розподілили між собою напрямки виробництва. Так, наприклад, деякі організації займалися пошиттям речей для солдатів, а деякі збирали респіратори. Багато жінок Харківщини були медсестрами та допомагали пораненим у госпіталях.
Допомога родинам солдатів і притулки для дітей
Важливим напрямком допомоги, яким займалися жінки у цей період, стала допомога родинам військових, біженцям і дітям, які втратили батьків. У 1914 році в Харкові відкрилися пункти допомоги родинам військових. Там дружини солдатів мали змогу отримати грошову допомогу. Для допомоги дітям відкрилися безоплатні їдальні. Деякі їдальні для дітей відкривали люди з особистої ініціативи.
Однією з основних благодійних організацій у Харкові в 1915 році було «Товариство трудящих жінок». Найвідомішою його учасницею була Фанні Шенфогель. Фанні походила з родини заможного київського цукрозаводчика Давидова. Навчалася в гімназії в Сибіру, а потім у Бельгії. Згодом Фанні Шенфогель вийшла заміж за інженера з Харкова та жила разом з чоловіком і дітьми тут. Жінка активно долучилася до допомоги нужденним. Вона допомагала організовувати госпіталі для поранених військових, надавати допомогу родинам солдатів, приймати та розподіляти по різних закладах біженців, які у великих кількостях прибували на Балашівський вокзал у Харкові, організовувала ясла та притулки для дітей, а також особисто розвозила дітей, які потребували медичної допомоги до лікарень. Піклуючись про хворих на тиф, Фанні Шенфогель захворіла та померла в листопаді 1915 року. Проте своєю активною діяльністю вона спонукала багатьох людей долучитися до благодійності та допомогла великій кількості родин пережити складнощі війни.
Військові листівки з дітьми та діти на фронті
Популярні військові листівки
У період Першої світової війни одним із найрозповсюдженіших засобів пропаганди були листівки на військову тематику. Часто на таких листівках у військовій формі зображувалися діти. Такі листівки були розповсюджені в Російській імперії, Франції, Німеччині, Австрії, Великій Британії.
На жаль, діти часто сприймали такі листівки, як заклик до дій. Залишилися дані про те, що протягом січня-лютого 1915 року залізнична поліція Києва затримала 203 хлопчики і 11 дівчаток віком від 8 років, які втекли з дому та прямували на фронт. Подібна ситуація була й у Харкові. Більшість дітей, не розуміючи реальних жахів війни, сприймали бойові дії саме через призму гарних кольорових листівок.
Діти Харківщини на фронті
Офіційні представники влади не реагували на це явище. Листівки не забороняли, а в газетах різних міст тих років можна знайти багато статей і фото зі схвальними відгуками про дітей на фронті, які вчинили різні героїчні вчинки.
Наприклад, у 1914 році в багатьох газетах писали про 12-річного Андрія Мироненко з Харкова, який втік з дому, щоб відправитися на фронт. У статті описувалося, як хлопчик відважно допомагав пораненим, розносив по окопах патрони, а одного разу вночі заблукав і вийшов на позиції противника. Скориставшись тим, що всі військові спали, хлопчик пошкодив кілька гармат і повернувся на свої позиції. За це він отримав орден Святого Георгія IV ступеня. Такі історії спонукали, ще більшу кількість дітей йти на фронт.
Але в газетах майже ніколи не публікували історії дітей, які загинули, отримали серйозні травми, зникли безвісти. Більшість дітей, які втекли з дому та відправилися на фронт, чекала саме така доля.
Після публікації в газетах історії Андрія Мироненка безліч дітей на Харківщині тікало з дому на фронт, тому що теж хотіли себе відчути маленькими героями, а їхні батьки писали листи до військових відомств з проханням розшукати та повернути дітей додому, а інколи намагаючись просто дізнатися хоча б якусь інформацію про місце перебування своїх дітей. Батьківські листи та запити можна знайти у великій кількості в різних архівах.
Частина таких історій завершилася тим, що дітей вдалося розшукати поліції та повернути назад до батьків. Простіше було знайти дітей із заможних сімей, тому що часто вони тікали до конкретних відомих підрозділів, де служили їх родичі, тоді як діти з бідних сімей часто тікали в армію загалом, де їх слід губився. Жодної статистики скількох дітей знайшли та повернули до родин, а скількох не вдалося розшукати, немає.