Друга битва за Харків, відома також як Харківська операція 1942 року, стала однією з найтрагічніших сторінок Другої світової війни. У травні 1942 року радянські війська здійснили наступ з метою звільнення Харкова, але операція завершилася катастрофічною поразкою Червоної армії. Далі на kharkovyes.com.ua.
Планування операції
Після успішно проведеного контрнаступу під Москвою взимку 1941-1942 років радянське командування прагнуло розвинути успіх та звільнити окуповані території. Харків як великий промисловий та транспортний центр мав стратегічне значення. Радянське командування планувало завдати ударів з півночі та півдня, оточити німецькі війська, звільнити місто й запобігти підготовці літнього наступу фашистів.
Початок операції
12 травня 1942 року радянські війська під командуванням Семена Тимошенка розпочали наступ на Харків. Метою наступу було не тільки звільнити місто, а й завдати вирішальної поразки частинам 6 армії Вермахту, які утримували ключові позиції на південному сході України.
Війська Червоної армії почали наступ у двох напрямах – на півдні 6 армія з підтримкою танкових корпусів рухалася через Барвінкове, а на півночі 28 та 38 армії прагнули пробитися до Харкова через Чугуїв та Вовчанськ.
Попри інтенсивний опір німецьких військ, частинам Червоної армії вдалося прорвати їхню першу лінію оборони, захопити кілька населених пунктів та просунутися на кілька десятків кілометрів углиб території. Але попри початкові успіхи, радянські війська не використали момент для глибокого прориву. Вони не змогли швидко розвивати наступ, а німецьке командування встигло перекинути резерви у район Харкова з інших фронтів. 17 травня фашистські війська перейшли до контрнаступу. Німецькі танкові та моторизовані частини почали стискати радянські фланги. Спочатку окупанти почали атакувати радянські позиції на півночі та на півдні, намагаючись оточити основні сили. На півночі 2 гірськострілецька дивізія та танкові частини змусили частини радянської 38 армії відступити. На південному фронті німецькі війська почали контратакувати з використанням танків та артилерії. Протягом кількох днів окупантам вдалося зайняти стратегічно важливі позиції, та вони почали блокувати шляхи постачання радянських частин. До 18 травня стало зрозуміло, що радянські війська опинилися під загрозою оточення.
Кільце оточення
20 травня армії Вермахту вдалося замкнути кільце навколо основних сил радянської армії у районі Барвінкове. Окупанти активно використовували авіацію та завдавали безліч ударів по оточених частинах наших військ. Протягом кількох днів радянське командування зробило кілька спроб прорвати оточення та відвести війська, але ці частини теж потрапили під німецькі контратаки та вже самі опинилися в пастці.
До 29 травня більша частина радянських військ була знищена або взята у полон. Підсумком битви стала повна поразка Червоної армії, а німецькі війська змогли зміцнитися на стратегічно важливому Харківському напрямку.
Причини поразки радянської армії
Попри значні початкові успіхи, друга битва за Харків обернулася повною катастрофою для Радянського Союзу. Радянське командування не врахувало, що німецькі війська не тільки мали значні резерви, а й були готові до маневреної оборони. Військове командування СРСР розраховувало на швидкий прорив та успіх у наступі, але німецька армія швидко реагувала на загрози. Паулюс, який мав інформацію про можливий наступ радянських військ, створив добре укріплені оборонні рубежі. Коли ситуація почала погіршуватися, радянська армія не була готова до оборони. Становище військ було вкрай вразливим, оскільки від самого початку не було підготовлено достатньо потужної оборони на випадок контрнаступу противника. Лінії зв’язку були не забезпечені належним чином, а важливі позиції та комунікації не були завчасно укріплені. Крім того, командування не підготувало достатньо резервів, щоб відбити німецькі контратаки. Ще однією з найбільших помилок радянського командування була неефективна координація між різними фронтами. Поділ військ на кілька самостійних фронтів ускладнював координацію дій між арміями, що послабило загальну ударну силу наступу. Не менш важливою причиною поразки стало й те, що радянське командування не було готове до ситуації, коли армія опиниться в оточенні. Плани, які були розроблені для наступу, не містили чітких дій на випадок контрнаступу противника та оточення. Радянські командувачі не розробили адекватної стратегії, що дала б змогу оперативно реагувати на зміни на полі бою.
Підсумки та наслідки
Друга битва за Харків стала однією з найбільших поразок Червоної армії на південному сході у 1942 році. Противник зазнав значних втрат, проте вони не зрівнялися з жахливими втратами радянської армії: понад 270 тисяч осіб було вбито, поранено або потрапили в полон. Німецькі війська отримали стратегічну ініціативу, що дало їм змогу почати наступ на південному напрямку та вийти до Волги. А Харків так й залишився під контролем окупантів.
Список використаних джерел:
Хештеги: