У 1920-х роках Харків став одним із ключових центрів модернізації поштово-телеграфного зв’язку на території УРСР. Після руйнувань громадянської війни нова міська влада прагнула якнайшвидше відновити систему зв’язку, що було вкрай необхідно для нормальної роботи міських установ, підприємств та адміністрації. Поштово-телеграфний зв’язок розглядався як стратегічна галузь, а його відновлення та розвиток контролювала не лише міська влада, а й керівництво усієї країни. Далі на kharkovyes.com.ua.
Відновлення інфраструктури
До початку 1920-х років система поштово-телеграфного зв’язку у Харкові перебувала в жахливому стані. За час громадянської війни та окупації значну частину телеграфних ліній було зруйновано або пошкоджено, лінії зв’язку обірвано, стовпи повалено, обладнання було знято або вивезено. Телеграфні апарати та батареї, які використовували ще у дореволюційні часи, застаріли та часто не підлягали ремонту. Особливо сильно постраждали міські та міжміські лінії, а також вузли передачі повідомлень.
Відновлення відбувалося за активної участі міської влади спільно з Наркоматом пошт та телеграфів УРСР. Насамперед було проведено інвентаризацію всього обладнання, фахівці перевіряли, які ділянки ліній підлягають відновленню, які потребують повної заміни, яке обладнання ще придатне до використання, а яке вже не підлягає ремонту.
Паралельно почалися ремонтні роботи: було замінено телеграфні дроти, відновлено підстанції, налагоджено телефонний зв’язок з іншими містами. До 1922 років телеграфне сполучення з іншими великими містами було відновлено, почали працювати міські та міжміські телефонні лінії, а також поновилося регулярне поштове доставлення – як всередині міста, так і за його межами.
Розвиток поштово-телеграфної мережі та модернізація
Одним із головних напрямів роботи міської влади у 1920-х роках було розширення мережі поштових відділень. Індустріалізація вимагала створення нових житлових масивів та інфраструктури на периферії, а поштовий зв’язок ставав невіддільною частиною цієї структури. У нових робочих селищах було відкрито нові поштові відділення.
Телеграфний зв’язок у цей час залишався основним засобом оперативного обміну інформацією між державними установами, адже телефон ще не був широко доступний, тому розвитку телеграфу приділялася першочергова увага.
Вже до середини 1920-х років Харків був стабільно пов’язаний телеграфними лініями з Москвою, Києвом, Ленінградом, Дніпропетровськом, Одесою та іншими великими центрами.
Надпечатки та поштово-благодійні марки
Після закінчення громадянської війни та встановлення радянської влади на території України було запроваджено єдині з РРФСР поштові правила та тарифи на усі види поштових та телеграфних відправлень. Але поштова служба зіткнулася з гострою нестачею поштових марок відповідних номіналів. Це було пов’язано з важкою економічною ситуацією у країні, гіперінфляцією та швидким зростанням поштових тарифів. Нові тарифи запроваджували так часто, що наявні запаси марок із колишніми значеннями номіналів швидко втрачали свою актуальність. Щоб не припиняти роботу пошти та не затримувати відправлення кореспонденції, у Харкові було прийнято рішення використовувати старі марки, але з нанесенням на них нових позначень вартості. У 1920 році у місті була проведена масштабна кампанія зі створення надпечаток на вже наявних марках. На 13 різних українських провізоріях періоду 1918-1919 років, а також на дореволюційних російських марках, були зроблені надпечатки “РУБ” із зазначенням нового номіналу. Ці надпечатки дозволяли швидко адаптувати наявні запаси поштових марок до нових тарифів без необхідності негайного друку нових серій. Цей захід зміг забезпечити безперервну роботу поштового зв’язку під час цього нестабільного перехідного періоду та дозволив уникнути зривів у доставленні кореспонденції.
Також у 1923 році у Харкові було введено до обігу поштово-благодійні марки, які були призначені для збору коштів на боротьбу з наслідками голоду. Марки були надруковані у Німеччині, а потім надійшли до продажу у Харкові та інших містах України.
Телефон як новий пріоритет
У 1920-х роках у Харкові почалося відновлення та розширення телефонної мережі, яка постраждала за роки громадянської війни. Збільшувалася кількість абонентів, телефони встановлювалися не тільки у державних установах, а й на великих підприємствах, у кооперативах та у деяких приватних осіб. Було введено до експлуатації нові автоматичні телефонні станції, що значно поліпшило якість зв’язку та прискорило процес з’єднання абонентів. На базі Головпоштамту також діяла телефонна станція, через яку йшли з’єднання по місту, а також там можна було замовити міжміські переговори. З ініціативи міської влади та за підтримки центральних органів управління почалося встановлення нових міських телефонних ліній.
Освіта та підготовка кадрів
Розвиток поштово-телеграфного зв’язку потребував фахівців. Владою Харкова було ініційовано створення школи зв’язку, у якій готували поштових службовців, телеграфістів та техніків. Також із міського бюджету фінансувалися курси перепідготовки для демобілізованих червоноармійців та робітників.
Авіапошта
У 1925 році через Харків було відкрито першу регулярну поштову авіалінію Москва – Орел – Харків. Вона була призначена для прискореного перевезення поштових відправлень та пасажирів. Використовувалися літаки типу “Юнкерс F.13” та вітчизняні “Дорньє Комета”, які були пристосовані для перевезення листів та дрібних вантажів. Польоти відбувалися щодня, та це істотно скоротило час доставлення пошти між Москвою та Харковом у порівнянні із залізничним сполученням. У Харкові було обладнано спеціальну авіапоштову станцію для приймання та відправлення кореспонденції.
Відкриття авіалінії стало важливим етапом у розвитку поштового зв’язку міста та забезпечило швидшу комунікацію в умовах відновлення економіки після громадянської війни.
Будівництво Головпоштамту
У 1926 році у Харкові було оголошено конкурс на проєктування нової будівлі Головпоштамту на Привокзальній площі. Переможцем конкурсу став відомий московський архітектор Пантелеймон Голосов. Однак у підсумку для будівництва нового Головпоштамту було обрано проєкт молодого архітектора Аркадія Мордвинова, який посів друге місце.
Будівництво Головпоштамту було розпочато у 1927 році, а завершилося у 1930 році. Перед початком робіт радянські фахівці вивчали досвід поштових служб Швеції та Німеччини. Під час будівництва використовували передові технології: будівлю звели із залізобетону, у ґрунт було забито 660 паль для зміцнення фундаменту. На будівництві працювало понад 1300 осіб.
Будівля була максимально механізована: різні служби розміщувалися на окремих поверхах, які були з’єднані між собою складною системою підіймачів та транспортних стрічок. Цікаво, що фактично все обладнання було вироблено у СРСР, лише один підіймач був доставлений з Європи. Ця будівля у дусі радянського конструктивізму стала найбільшим поштовим відділенням в Україні у ті роки.
Розвиток поштово-телеграфного зв’язку у Харкові у 1920-х роках став одним із прикладів того, як в умовах повоєнної відбудови та політичних змін міська влада змогла не тільки повернути до життя зруйновану інфраструктуру, а й закласти підґрунтя для її подальшої модернізації.