Коли у жовтні 1941 року німці увійшли до Харкова, для більш ніж 900 тисяч місцевих мешканців настали важкі часи. Наше місто вважалося одним із найбільш густо населених радянських міст. Крім місцевих жителів, у ньому мешкали біженці з інших регіонів України й не тільки. Через нестачу продовольства харків’яни зіткнулися з сильним голодом та іншими проблемами, які робили нестерпним життя під окупацією німцями. Далі на kharkovyes.
Нестача продовольства у перші місяці після окупації
Коли німецьке командування встановило свою владу у місті, харків’яни зіштовхнулися з сильним натиском, а їх умови життя стали надзвичайно важкими. Всі продукти харчування, які знаходилися в місцевих магазинах, на ринках та складах різних підприємств, були відібрані та передані на потреби фашистської армії. Також німці вривалися в будинки та квартири харків’ян, відбираючи цінні речі та продукти. За найменший опір простих людей вбивали чи застосовували жорстокі покарання.
Німецьке командування встановило у Харкові міську та районну Управу. Формувати ці структури допомагали колабораціоністи із різних регіонів України. Однак, нова влада залишалася байдужою до проблеми голоду та питанням постачання продовольства до міста ніхто не займався.
Наближалася зима, а харків’ян не випускали з міста, тому місцеві жителі не мали навіть можливості виїхати в область, щоб купити продукти у сільських фермерів. Людям доводилося їсти відходи, лушпиння картоплі та інших овочів, корми для тварин та самих домашніх тварин. Відомі випадки, коли в місті продавали підпільно людське м’ясо, хоч за це і загрожував розстріл.
Наслідки продовольчої кризи
Кількість смертей через голод збільшувалася, бо виникали супутні проблеми, головними з яких були:
- Антисанітарія. У Харкові з початком окупації перестав працювати централізований водогін, а пральні та лазні були закриті.
- Відсутність медичної допомоги. Багато лікарень було закрито, до того ж німці дотримувалися ідеї, яка була розсекречена через роки. Гітлер хотів створити “здорову націю”, тому важко хворим та інвалідам у лікуванні відмовляли – їх залишали вмирати.
- Вимушена робота на німців. Щоб не померти з голоду та прогодувати сім’ї, харків’яни були змушені погоджуватися працювати на німців – таких працівників, хоч і мізерно, але щодня годували.
Як розгортались події далі?
Найскладнішою в окупаційному Харкові виявилася перша зима. Встановлена німцями Управа намагалася організувати столові та пункти гарячого харчування. Але користуватися їхніми послугами могли німці або ті харків’яни, які працювали на їхні структури.
До районних бургомістрів на початку зими почали надходити прохання про відкриття підприємств. Харків’яни, які мали гроші, платили мито та відкривали торгівлю. Також поступово відновили роботу Кінний та Благовіщенський ринок, а згодом інші.
Наприкінці 1941 – на початку 1942 року на ринках діяв бартер, тобто продукти можна було обміняти на цінні речі. І лише навесні щось стало можливим придбати за гроші. Але ціни були нечувані. Доступні ціни були на Кінному ринку. До нього продовольства привозили безпосередньо селяни, і тут було менше спекулянтів.
Коли харків’янам дозволили залишати місто по перепустках, вони їздили в села. Там місцеві жителі мали можливість обмінювати цінні речі на домашні продукти. Це допомогло харків’янам зберегти життя. Але коштовності та можливість міняти їх на продукти була не у всіх. Тому гостра проблема нестачі продовольства та голод залишалися до закінчення окупації.
Після звільнення Харкова у 1943 році, його населення, згідно з підрахунками, не перевищувало 200 тисяч осіб. Частина харків’ян була вивезена до Німеччини, частина евакуювалася, але, на жаль, багато людей померло саме від голоду. Точну кількість таких смертей підрахувати неможливо.