У вересні 1941 року Харків – один з найбільших індустріальних та торгових центрів Радянського Союзу – опинився на порозі катастрофи. Постійні обстріли й бомбардування, проблеми з водою та продуктами, брак медикаментів та речей найпершої потреби перетворили життя харків’ян на боротьбу за виживання. Далі на kharkovyes.com.ua.
До початку Другої світової війни населення міста становило приблизно 902 тисячі осіб, але після початку війни в місто почали приїжджати біженці, привозили величезну кількість поранених, й чисельність населення зросла до півтора мільйона. І хоча 22 червня 1941 року, у день початку війни, увесь Харківський гарнізон було піднято за тривогою, розпочалася термінова мобілізація та були сформовані нові військові частини, але з кожним днем фронт наближався до міста. Стало зрозуміло, що Харків потрібно готувати до евакуації. Але зробити це в стислі терміни було неможливо, адже кількість городян постійно збільшувалася.
Евакуація населення та промислових підприємств
16 вересня 1941 року Державним комітетом оборони Радянського Союзу було видано постанову про евакуацію підприємств та населення Харкова. Насамперед вивозили стратегічно важливі заводи: паровозобудівний, тракторний, авіаційний та інші. Для того, щоб прискорити евакуацію, рейки було прокладено аж на території заводів, щоб обладнання одразу відправляти до залізничних складів. До 20 жовтня евакуація промислових об’єктів була практично завершена: 320 ешелонів вивозили основне обладнання усіх великих заводів. Те, що не встигли вивезти, частково або повністю знищили, щоб окупанти не змогли його використовувати. Також було евакуйовано більшу частину рухомого складу Південної залізниці.
Але евакуація мирного населення була організована набагато гірше. Німецькі окупанти наступали дуже стрімко, й насамперед евакуювали партійних працівників, кваліфікованих робітників, наукових й медичних працівників разом із сім’ями.
На всіх городян транспорту не вистачало, евакуація відбувалася поспіхом, багато родин розміщували під час посадки в різні вагони й навіть потяги. Навколо панувала паніка, хаос, було чути крики й плач.
Багато хто з городян взагалі не отримав дозволу на евакуацію, тому їм довелося пережити всі жахи окупації. Особливо трагічною була доля єврейської громади міста – їх централізовано не евакуювали, й це призвело до трагічної загибелі величезної кількості євреїв у Дробицькому Ярі.
Повсякденне життя в Харкові
З наближенням лінії фронту до міста життя харків’ян ставало дедалі важчим. Запаси їжі, сірників, мила, гасу та інших необхідних речей закінчувалися, але підвезти нові не було жодної можливості. Ціни на ринках зростали щодня, та навіть введення карток не змогло повною мірою забезпечити городян найпотрібнішими речами. Харків’яни були змушені стояти в довгих чергах за хлібом та іншими товарами першої потреби. Очевидці розповідають, що людям доводилося обмінювати цінні речі, одяг, взуття та предмети мистецтва на крупи, борошно, цукор й гас.
Багато хто з городян збирав в лісах гриби та ягоди, ловили дрібних тварин, щоб вижити.
Із середини вересня 1941 року перестали працювати школи, в яких дітям забезпечували хоч якийсь гарячий обід, та сім’ям із дітьми стало ще складніше.
На вулиці було вже досить холодно, але опалення не було через брак палива. Мешканцям доводилося палити меблі та книги для обігріву своїх будинків. Система водопостачання теж була зруйнована, й харків’яни шикувалися в довгі черги до небагатьох колонок, що працювали, та потім несли цю воду кілька кілометрів.
Повітряні нальоти й руйнування
У вересні нічні нальоти німецької авіації на Харків почастішали, вони стали більш масованими й руйнівними. Бомбардували не тільки заводи, фабрики та об’єкти інфраструктури, а й житлові райони, лікарні, школи та центральні вулиці міста.
Це призвело до величезних руйнувань й численних жертв серед городян. У будинках та на вулицях не вмикали світло, дотримуючись режиму світломаскування, але це не допомагало, та нальоти ставали дедалі інтенсивнішими. Ворог наближався до міста й використовував всі засоби для того, щоб не тільки захопити Харків, а й зламати городян.
Робота медичних установ в місті у вересні 1941 року
Медичні установи Харкова у вересні 1941 року працювали в дуже важких умовах. Шпиталі та лікарні були переповнені пораненими солдатами й мирними мешканцями, які постраждали від обстрілів та бомбардувань. Гостра нестача медикаментів, засобів дезінфекції, перев’язувальних матеріалів, нестача не тільки лікарів, а й медсестер та санітарок, відсутність води, тепла та світла, постійні бомбардування – в таких умовах рятувалися життя людей.
Багато хто з лікарів й медсестер працювали цілодобово, майже без сну та навіть короткочасного відпочинку. Але навіть у таких умовах найжорстокішої нестачі найнеобхідніших речей й людських ресурсів медики лікували, проводили операції та повертали до життя. Деякі шпиталі евакуювали разом із військами Радянської армії, що відступали, й це теж додало труднощів.
Оборонні лінії: спроба зупинити ворога
У вересні 1941 року фашистська армія готувала наступальний прорив, щоб захопити Харків. Міська влада та військове командування вжили серйозних заходів для зміцнення захисту міста. Були побудовані оборонні лінії, барикади та створені укріплені райони. Звичайні городяни приймали в цьому участь разом із військовими. Але швидке просування військ противника, а також недостатня координація дій призвели до того, що час був втрачений, й багато оборонних заходів не були завершені вчасно.
Підготовка до відступу радянської армії
Наприкінці вересня 1941 року стало зрозуміло, що окупація міста неминуча. Тому Державний комітет з оборони СРСР вирішив, що у випадку відступу радянської армії необхідно вивести з ладу обладнання, що залишилося на тих заводах та підприємствах, які не встигли повністю евакуювати – підірвати, спалити або замінувати. Також необхідно було знищити залізничні вузли, мости та інші важливі об’єкти Харкова. Для виконання цих робіт було сформовано спеціальну оперативну інженерну групу під керуванням полковника інженерних військ І.Г. Старинова. Він отримав у розпорядження п’ять батальйонів інженерних військ, підрозділи трьох залізничних бригад та п’ять окремих вогнеметних рот. Для цих цілей штабом фронту було надано понад 110 тонн вибухівки, а також понад 30 тисяч протитанкових та протипіхотних мін.
Група блискуче виконала своє завдання, Харків був позбавлений стратегічного значення як великий промисловий та транспортний центр. Таким чином він був підготовлений до здачі ворогу – з повністю знищеною виробничою, міською та транспортною інфраструктурою. За даними фахівців Міністерства окупованих територій, які здійснили розрахунки після окупації Харкова, лише промисловість була пошкоджена більш ніж на 30 мільйонів радянських карбованців.
Вересень 1941: місяць, який неможливо забути
Вересень 1941 року був часом болю та страху, важких проблем та труднощів, але водночас – неймовірної стійкості та мужності городян. Кожен день приносив нові втрати, нові руйнування, нові випробування. Люди кидали свої домівки, не знаючи, чи повернуться вони сюди коли-небудь. Матері ховали в підвалах дітей від бомбардувань й намагалися не показувати сліз.
Але навіть в ці жахливі часи харків’яни знайшли сили, щоб допомагати один одному. Сусіди ділилися їжею один з одним, лікарі рятували життя людей, робітники ремонтували пошкоджені будинки під ворожим бомбардуванням. Городяни разом з військовими будували оборонні споруди та укріплення. Місто жило, чіпляючись за кожну можливість встояти.
Пройдуть роки, й Харків, знищений та спалений, підніметься з руїн та знову стане великим промисловим й торговим центром, багатолюдним та чарівним. Але пам’ять про тих, хто пережив цей жахливий місяць, назавжди залишатиметься в його дворах та вулицях, в листах, щоденниках та розповідях очевидців. Це був жахливий місяць напередодні окупації, його неможливо забути. Це нагадування про біль та жах війни. А також – про неймовірну стійкість харків’ян та про те, що навіть в темні часи люди здатні зберігати надію, віру та людяність.
Харків’яни вистояли, бо для них не існувало слова “здатися”. Тому що навіть під бомбами вони допомагали один одному, сподівалися на краще та любили. Цим людям не потрібні медалі та ордени. Головна нагорода для них – що їх Харків, як і раніше, живий та прекрасний.