Війна та голод у всі часи ходять пліч-о-пліч. Харків також випробував це на собі під час Другої світової війни. Сучасній людині взагалі складно собі уявити, як вижили люди в тій війні, як змогли протягнути п’ять років цього жаху. Зіткнувшись із війною у лютому 2022 року, харків’яни певною мірою можуть зрозуміти почуття того покоління, хоча проблеми з продовольством були гострими лише у перші місяці військових дій. Колись ми теж зможемо розповісти нашим онукам, як пережили цей важкий період, а з цієї статті дізнаймося, чим же харків’яни примудрялися прогодувати себе та свої сім’ї у воєнні роки. Далі на kharkovyes.com.ua.
До та після німецької окупації Харкова
Хоча Друга світова війна на території Радянського Союзу розпочалася 22 червня 1941 року, у більшості міст тривало звичайне життя. У Харкові продовжували працювати підприємства, лікарні та навіть школи. Аж до початку окупації у жовтні цього ж року, мешканці міста мали змогу працювати та купувати необхідні продукти. Селяни привозили на ринки м’ясо, яйця, молочну продукцію та овочі. Але в міру того, як війна набирала обертів, зростала необхідність забезпечення армії продуктами та хлібом. Це позначалося підвищенням цін, як у магазинах, так і на ринках. Загалом ситуація не була критичною, люди могли собі дозволити менше, але голоду не було.
Після остаточного звільнення Харкова в серпні 1943 року городяни, змучені німецькою окупацією, продовжували підтримувати один одного чим могли. Поступово починали працювати заводи, налагоджувалась продуктова логістика з інших міст. У місті у нормальному доступі з’явився хліб – запрацювали хлібозаводи. У харків’ян з’явилися сили працювати, а у мешканців села можливість підвозити хоч якісь продукти. Основним центром торгівлі був Благовіщенський ринок (сучасний Центральний ринок). Тут можна було придбати сало, сир, молоко та ходові овочі – картоплю, моркву, капусту, буряк та цибулю. До остаточної перемоги радянських військ у травні 1945 року Харків протримався цілком “сито”.
Спекуляція, менка та інші способи виживання
А ось під час німецької окупації у місті був справжній голод. Харків’яни, які пережили той страшний період, називають 24 жовтня 1941 року чорним днем. З перших днів окупації стало тяжко. Німці, що увірвалися, забирали абсолютно все, що траплялося їм на очі. Ті, хто встиг сховати хоч якісь запаси олії, солі та муки, протрималися довше. Деякі виносили на Благовіщенський базар різні речі, щоб продати їх та купити продукти. У побуті з’явився термін “здирство”. Та це було не про німців. Це був один зі способів роздобути собі їжу. Найчастіше “здирством” займалися діти. Групувалися по кілька людей та поки двоє чи троє відвертали увагу продавця, один непомітно брав яблуко, цибулину або що трапиться.
У тих обставинах, коли неможливо було вільно вийти працювати та мати гроші, з’явилися звані “менки”. Що це таке? Це був похід до найближчого села, де городяни міняли на їжу якісь свої речі чи одяг. Така подорож іноді була на відстань 200-300 км. Цей шлях долали лише пішки. Особливо важко було взимку, коли треба було йти по снігу та тягнути за собою навантажені сани. На жаль, дехто так і не повертався з “менок”, бо вибивався з сил та замерзав дорогою.
Був ще один спосіб виживання – спекуляція. Ті харків’яни, яким вдавалося працювати в кафе чи їдальнях, де харчувалися німці, часом викуповували тістечка чи випивку за собівартістю, а на ринку продавали з “наваром”. Такі “бізнесмени” промишляли і тим, що їздили в села, та викуповуючи у селян сало та інші продукти, продавали їх за неймовірно високою ціною. Втім, спекуляція тривала недовго, бо у людей просто закінчилися гроші, а отже, і можливість щось купувати.
Нікому з харків’ян не хочеться, щоби така сумна історія знову повторилася. Будь-яка війна обов’язково закінчується – головне, щоб ми зберегли добро та людяність!