Харківський Євромайдан 2014 року вважається одним із найбільших на території східної України. З березня мітинги проходили кожної неділі по вечорах у неробочий час. Традиційним місцем зборів харківського Євромайдану став пам’ятник Тарасові Шевченку, що знаходиться у самісінькому центрі Харкова, поруч із площею Свободи. Далі на kharkovyes.com.ua.
Початок проєвропейських протестів
Перший мітинг на підтримку євроінтеграції відбувся на площі Свободи 19 листопада. У ньому взяли участь представники громадськості та деяких політичних партій. На акції були присутніми понад 100 активістів. Через декілька днів, коли стало відомо про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, біля опівночі на тому ж місці знову зібралися активісти. Їх було близько 15. Вони простояли до ранку, тримаючи прапори України та Євросоюзу. 24 листопада зібралося вже набагато більше небайдужих, від 1000 до 2000 харків’ян.
Як тільки харківські мітинги почали ставати більш масовими, вийшло розпорядження від міського голови Геннадія Кернеса про те, що через спалах захворюваності на ГРВІ, забороняється проведення будь-яких масових заходів на території міста. Але люди вже встигли увійти в запал, тому на наступний мітинг вийшли в медичних масках.
Попри те, що у харківських вищих учбових закладах навчається понад 230 тисяч студентів, серед учасників харківського Євромайдану молоді майже не було. Вони також у своїй більшості проігнорували всеукраїнський страйк студентів. 27 листопада на мітинг біля Харківського університету В. Н. Каразіна вийшло лише декілька десятків студентів. Одне з українських інтернет-видань повідомило, що харківських студентів активно мобілізують для відрядження до Києва. Там вони повинні будуть брати участь в акціях на підтримку курсу Віктора Януковича. Зазначалося, що від педагогічного університету Г. Сковороди вимагали по 10 осіб з факультету.
Не встоявши під натиском містян, мер міста скасував заборону на проведення масових заходів. На площі Свободи активісти почали зводити велику сцену для мітингу проти влади.
Перші напади на мітингуючих
На початку грудня період мирних протестів закінчився, у місті почалися перші сутички, але харків’яни продовжували стояти за свій європейський вибір. 2 грудня невідомі у масках закидали петардами групу активістів, що зібралася під час сесії Харківської обласної ради. На щастя, тоді ніхто не постраждав. Поліцейським вдалося затримати кількох нападників. Проте після того інциденту почалися постійні правопорушення. І вже наступного дня народну депутатку Інну Богословську облили зеленкою. Вона вважала причетним до цього Геннадія Кернеса.
У розпал періоду протестів почалися підпали автомобілів. Першим постраждало авто народного депутата України від ВО “Свобода” Ігоря Швайки. Сталося це о першій годині ночі у Чугуєві, що на Харківщині. Його транспортний засіб згорів ущент і не підлягав ані відновленню, ані перевірці. Сам депутат розцінює злочин як помсту за активну діяльність націоналістичного об’єднання на Харківщині.
Наступним постраждав орендований харківським Євромайданом мікроавтобус. На ньому щодня на мирні акції привозили апаратуру і транспортували теплі речі, що харків’яни збирали для мітингувальників у Києві. Це стало поштовхом до того, що на площі з’явилися не тільки прості харків’яни, а й впливові журналісти, письменники та інші діячі.
Після цих подій біля пам’ятника Тарасові Шевченку відбувся черговий рок-концерт. На ньому виступали Сергій Жадан і “Собаки в космосі”, “П@п@ Карло”, “Транс-Формер”, Умка та інші. Свою підтримку Євромайдану висловив російський письменник Олексій Радов. Присутні ухвалили чергову постанову з вимогою відновити євроінтеграційний процес, покарати винних у побитті мирних мітингувальників, відправити у відставку уряд та провести дострокові парламентські та президентські вибори. На мітинг прийшло близько 3000 осіб – найбільша кількість людей на той час за період харківських протестів.