Процедура рівноцінного обміну одних товарів на інші виник на початку людської історії. У різних працях є згадки про людей, які називалися міняйлами та їхні послуги були популярними. Коли до 19 століття стався перехід на паперові гроші та монети, процедура обміну будь-якої грошової одиниці була, як і раніше, мала попит. Економіка розвинених країн на той час передбачала можливість обміну валюти між державами. Далі на kharkovyes.com.ua.
Водночас з’явився незаконний обіг валюти та у Харкові він став популярним уже на початку 20 століття. А займалися ним міняйли, яких потім почали називати “валютникам”. Влада робила багато спроб припинити їхню діяльність. Але час показав, що ця “професія” є актуальною і, можливо, залишиться вічною.
“Валютники” у 20 столітті
У Радянському Союзі було заборонено купувати та продавати іноземну валюту. Втім, ці обмеження стосувалися також товарів різних груп. Наприклад, у радянських магазинах було не знайти одягу чи косметики закордонного виробництва. Але парадокс – у гардеробі та косметичках харків’янок все одно зустрічалися такі речі. Знаходились люди, які займалися веденням підпільного бізнесу та постачанням товарів з інших країн. Не дивно, що у місті було також організовано незаконний обіг валюти.
“Валютники” працювали на свій страх і ризик, адже їхня діяльність переслідувалася законом, а у разі, якщо їх розкривали, їм було не уникнути кримінальної відповідальності. У 1961 році суспільство вразила гучна “Справа валютників”. Трьох чоловіків, які займалися незаконними валютними операціями, визнали винними та засудили до розстрілу. Микита Хрущов планував придушити “чорний ринок”. Під його керівництвом було відкрито багато справ щодо валютників. Передбачалося, що після розстрілу обвинувачених у “Справі валютників” їхня “професія” зникне назавжди. Але цього не сталося.
У 1990-ті роки, після розвалу Радянського Союзу, в Україні було налагоджено офіційну систему обміну валют. У Харкові відкрилися великі пункти обміну Але нелегальна діяльність “валютників” продовжила своє існування. Найчастіше їх можна було знайти біля великих міських ринків. “Центральний ринок” та “Кінний ринок” славилися тим, що “валютників” тут було особливо багато. До речі, новачків у цьому бізнесі не було. Все місто вже було розділене між міняйлами й кожен мав свою точку.
“Валютники” у 21 столітті
До 2000-х років “валютники”, як і раніше, пропонували свої послуги, а знайти їх можна було на ринках. Іноді вони стояли біля офіційних обмінних пунктів, переманюючи клієнтів. Але ризикували це робити лише ті, хто мав зв’язки в правоохоронних органах і не боявся притягнення до відповідальності.
На жаль, наприкінці 1990-х років та на початку 21 століття багато харків’ян постраждали від рук шахраїв, які видавали себе за “валютників”. Місцеві аферисти використали схему, яку у кримінальному світі називали “робоча барсетка”. Барсетка на той час вважалася символом успіху та показником статусу. Але у “валютників”-аферистів цей аксесуар був особливим. У Харкові було два майстри, які шили барсетки “з секретом”. Всередині між відділами у них була перегородка, яку не пришивали, тому вона могла переставлятися.
Маніпуляція аферистів виглядала так: шахрай при клієнті відкривав барсетку, в якій було видно лише одну пачку грошей. Він перераховував при ньому купюри, а потім повертав їх назад. Після цього перераховувалися купюри клієнта. Аферист знову відкривав барсетку, щоби віддати гроші. Клієнт знову бачив пачку купюр, але навіть не підозрював, що це вже інша пачка, адже шахрай спритно переставив перегородку всередині барсетки. У новій пачці велика купюра, наприклад стодоларова, була зверху і знизу. А всередині могли бути однодоларові купюри замість стодоларових.
Міліція не діяла, а роботу валютних шахраїв покривали серйозні кримінальні авторитети. Потрапляючи до рук аферистів, харків’яни все частіше почали звертатися до офіційних пунктів обміну валют чи банків.
Де у наш час міняють гроші харків’яни?
У наш час обмін валют можливий:
- У банківських установах. Для цього достатньо звернутися до відділення будь-якого банку, при цьому не обов’язково навіть бути його клієнтом. Якщо потрібна велика сума, її може не опинитися у наявності, але вам запропонують оформити заявку та почекати 1-2 дні.
- У пунктах обміну валют. Вони розташовані у різних районах міста. Якщо вам потрібна велика сума, ви можете порівняти курс у таких пунктах, щоб вибрати найвигідніший. На відміну від банків, тут менше обмежень і в наявності найчастіше є великі суми. Але курс може бути трохи вищим.
- У “валютників”. Так-так, у місті, як і раніше, можна скористатися послугами таких міняйлів. Сучасні харків’яни навряд чи підійдуть до невідомої людини на ринку. Тому дізнаються про “перевірених валютників” зазвичай через знайомих, яким довіряють.
До “валютників” звертаються у різних випадках. Наприклад, у банку за будь-якої фінансової операції вимагають надати паспорт. А у пунктах обміну потрібна валюта може закінчитися. “Валютники” ж готові міняти гроші всім, хто до них звернеться, не висуваючи зайвих вимог.
“Валютники” стикаються з переслідуваннями та штрафами за незаконні грошові маніпуляції. А ще трапляються випадки, коли їх обкрадають, а також загрожують здоров’ю та життю. Але поки що Закон у боротьбі з діяльністю “валютників” виявляється безсилим.