Харків як один з найбільших промислових та культурних центрів України відіграв важливу роль у подіях революційного періоду 1917-1918 років. Прихід радянської влади у місто став частиною ширшого процесу встановлення більшовицького контролю над територіями колишньої Російської імперії після Жовтневої революції. Цей період характеризувався гострим протистоянням між різними політичними силами: Центральною Радою Української Народної Республіки (УНР), більшовиками та білогвардійцями. Далі на kharkovyes.com.ua.
Революційні настрої у Харкові у 1917 році
Після Лютневої революції 1917 року у Харкові, як і в інших містах України, почали формуватися органи нової влади. Вже у березні тут виникла Рада робітничих та солдатських депутатів, яка спочатку співпрацювала з місцевою владою Тимчасового уряду. Однак соціальні розбіжності загострювалися, робітники, солдати гарнізону та селяни висловлювали невдоволення економічним хаосом та вимагали радикальних реформ. До осені 1917 року ситуація стала напруженою. Звістка про повалення Тимчасового уряду у Петрограді дійшла до Харкова та спровокувала зіткнення. Місцева Рада робітничих та солдатських депутатів під впливом більшовиків та лівих есерів почала брати на себе функції управління.
Своєю чергою, 20 листопада 1917 року Центральна Рада у Києві проголосила Українську Народну Республіку (УНР), претендуючи на контроль над Харковом та іншими містами регіону. Це призвело до дуалізму влади: з одного боку, лояльні УНР війська, включно з українськими полками, намагалися зберегти порядок, з іншого боку, червоногвардійські загони та революційні комітети підривали їхній авторитет.
Захоплення Харкова більшовиками
Визначальним моментом став грудень 1917 року. 17 грудня Раднарком РРФСР направив ультиматум Центральній Раді, вимагаючи припинити роззброєння радянських загонів та пропустити червоні війська через Україну. Відмова Ради стала приводом для початку військових дій. Війська Червоної армії почали наступ на південь. Антонов-Овсієнко, колишній офіцер царської армії та один з організаторів Жовтневого перевороту, очолив експедиційний корпус чисельністю близько 30 тисяч бійців, що був розділений на кілька груп.
Одна з них рушила на Харків та прибула туди вночі 22 грудня 1917 року. Наступного дня, 23 грудня, місто було захоплено. Місцеві червоногвардійці за підтримки прибулих частин роззброїли два полки армії УНР (близько 2700 багнетів), які намагалися зберігати нейтралітет або лояльність до Центральної Ради. Приблизно 300 українських солдатів перейшли на бік більшовиків та були зведені в окремий полк Червоних козаків. До 26 грудня Харків повністю перейшов під контроль радянських військ.
Проголошення радянської влади та Перший Всеукраїнський з’їзд рад
Одразу після встановлення радянської влади (24-25 грудня) у Харкові відбувся Перший Всеукраїнський з’їзд рад. Більшість делегатів висловилася за встановлення радянської влади та проголошення Української Народної Республіки Рад (УНРР). Харків став столицею цієї нової республіки. На з’їзді був сформований альтернативний уряд – Народний секретаріат, який очолила Євгенія Бош. З Харкова більшовики продовжили наступ на південь та захід. 9 січня 1918 року вони зайняли Катеринослав, 15 січня Олександрівськ (Запоріжжя), 20 січня – Полтаву. 9 лютого частини під командуванням Михайла Муравйова увійшли до Києва.
Наслідки та подальші події
Встановлення радянської влади у Харкові стало початком короткочасного періоду, коли місто було столицею УНРР. У перші місяці після захоплення у місті розпочалася націоналізація великих промислових підприємств, які становили економічний фундамент регіону. Цей захід був спрямований на передачу засобів виробництва під керівництво робітників через ради, але на практиці часто призводив до хаосу через брак управлінських кадрів та економічний розлад, що був спричинений тривалими Першою світовою та громадянською війнами.
Земельна реформа також стала важливою частиною більшовицької політики. У сільських районах Харківської губернії почався перерозподіл земель, що були конфісковані у великих землевласників, на користь селян. Однак цей процес був ускладнений опором заможних селян та відсутністю чіткої координації між міськими та сільськими радами. Водночас селянські заворушення, що були викликані продрозкладкою, підривали підтримку більшовиків у сільській місцевості.
Безпосередньо у Харкові більшовики активно працювали з робітничим класом, створюючи комітети фабрично-заводських робітників та посилюючи профспілки. Меншовики та есери, які зберігали вплив у деяких радах, виступали проти однопартійного контролю, що призводило до локальних конфліктів.
Опір радянській владі у Харкові виходив не тільки від прихильників Центральної Ради. Наприклад, анархісти виступали за більш децентралізовану форму управління та критикували більшовиків за встановлення авторитарного режиму. Крім того, частина інтелігенції та буржуазії, включно з місцевими підприємцями, негативно ставилася до націоналізації та репресій, що посилювало антибільшовицькі настрої.
Зовнішнє втручання та падіння радянської влади (квітень 1918 року)
До весни 1918 року ситуація для більшовиків у Харкові ускладнилася через наступ німецьких та австро-угорських військ. Ці війська підтримували Центральну Раду у межах Брест-Литовського мирного договору, що був підписаний 3 березня 1918 року між Радянською Росією та центральними державами. Цей договір передбачав виведення радянських військ з України та визнання УНР незалежною державою під німецьким протекторатом. У квітні 1918 року німецькі війська та сили УНР під командуванням Петра Болбочана почали наступ на Харків.
Попри спроби більшовиків організувати оборону, їхні сили не змогли протистояти регулярній армії. 8 квітня 1918 року Харків був зайнятий військами УНР та німецькими частинами. Радянське керівництво, включно з Народним секретаріатом, евакуювалося до Луганська, а потім до Таганрога. Німецька окупація призвела до відновлення старих порядків: націоналізовані підприємства поверталися колишнім власникам, а селянські землі знову опинилися під контролем поміщиків.
Однак німецька присутність викликала невдоволення місцевого населення, що надалі сприяло відродженню більшовицького підпілля у Харкові.
Повернення радянської влади (1919 рік)
У листопаді 1918 року, після поразки Німеччини у Першій світовій війні та виведення її військ з України, політична ситуація в регіоні знову дестабілізувалася. Центральна Рада втратила підтримку, і влада у Києві перейшла до Директорії УНР під керівництвом Симона Петлюри. Водночас більшовики почали підготовку до нового наступу на Україну. Наприкінці 1918 року Червона армія розпочала другий наступ. 3 січня 1919 року Харків знову опинився під контролем радянської влади. Цього разу більшовики врахували помилки попереднього періоду: вони створили Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Георгієм П’ятаковим, а потім з Християном Раковським, який базувався у Харкові. Місто знову стало столицею радянської України.
Харків залишався важливим центром радянської влади в Україні до грудня 1919 року, коли місто було тимчасово зайняте Добровольчою армією Антона Денікіна.
Однак до кінця 1919 року Червона армія повернула контроль над містом. Протягом Громадянської війни Харків неодноразово ставав ареною бойових дій та переходив з рук у руки. Його промислова база та транспортна інфраструктура зробили місто важливим об’єктом для всіх сторін конфлікту. Крім того, Харків став центром формування радянських органів влади, які згодом поширювали свій вплив вже на інші регіони України.
Список використаних джерел інформації: